• Політика
• Економіка
• Суспільство
• Економіка
• Суспільство
• Освіта
• Медицина
• Культура
• Спорт
• Кримінал

Серпень 06,2010

Закоханий у Карпати

Ім’я Анатолія Онишка тісно пов’язане з Галичиною, хоч батьки його не були галичанами: батько походив зі Слобожанщини, мати — з Поділля. Народився Анатолій Васильович Онишко 6 серпня 1940 року в м. Стрию на Львівщині. Батько загинув на фронті, а мати в 1946 році переїхала до міста нафтовиків — Надвірни. Тут, на березі річки Бистриці Надвірнянської, серед розкішної гірської природи промайнуло босоноге дитинство Анатолія.

У 1954 році він вступає до Дрогобицького нафтового технікуму. Практику проходить у Бориславі. Юнака чарує природа бойківського краю, манять гори. У першому зошиті його щоденника є такий запис, зроблений 29 липня 1957 року (а йому тоді ще й сімнадцяти не було):

“У шумі вітру в гіллях віковічних буків, у щебеті пташинім і синяві гір я знаходжу відраду і відпочинок, спокій і зцілення душі. Чарує око одвічна краса лісів і скель карпатських. Хвилює кров вид темно-синіх грозових хмар, на тлі яких спалахують і гаснуть неповторні в миттєвій красі своїй блискавки. Я не можу без заздорощів дивитися на вільний і широкий лет яструбів. Мені хотілось би подібно до них ширяти над скелями й урвищами, спостерігаючи бурхливий біг гірських рік”.

Любов до гір Анатолій Онишко проніс крізь усе життя. Ці мотиви є домінуючими у збірці його поезій “Замкнуте коло” (в Коломиї, у видавництві “Вік”, 2005 р. вийшло перше видання книжки, а в 2007 році, рік по смерті А. Онишка, — друге, доповнене).

Карпатам присвячений цілий цикл віршів під назвою “Монодія на згубу прекрасного кишенькового ножа”.

Ліричний герой “йде назавтра в гори” “зцілювати душу”, бо в круговерті буднів губиться спокій, забувається йога, нема “ні різьб, ні рим”, а думи стають “невигойними ранами”:

“Густезний лелич” і “підхмарна велич гір” із їхньою одвічною таємницею забирають у полон людську душу, наближають її до сфери сакрального.

“Щедрим храмом” називає автор гірські хащі, де з-під торішньої хвої виглядають міцні гриби:

Особливий світ Карпат, змальований Анатолієм Онишком, кличе творчу особистість, сприйнятливу до краси, закорінену в рідну землю, до осягнення філософських істин життя, власної внутрішньої сутності:

Зв’язок із природою в поезіях багатоаспектний: “людина — природа”, “природа — духовність”, “природа — творчість”.

Пейзажна лірика свідчить про здатність автора відчувати свідоме начало в природі, вміння розкодовувати її таємничі сигнали. А це під силу лише високоінтелектуальній особистості, шляхетному серцю і витонченій душі.

У невеликих за обсягом віршах А. Онишко вміє змалювати світ природи, який бачиш, чуєш, відчуваєш:

Образ Карпат у віршах А, Онишка дуже органічний, як, зрештою, в українському поетичному світі взагалі. Він виконує функцію символу рідної землі, є вмістилищем родової пам’яті українців. І ще — образ Карпатських гір викликає цілий спектр емоцій, які стають основою національного світопочування. Він зримий і впізнаваний, хоч і не розгаданий до кінця, — “гори сині”, “гірські праліси”, “карпатські нетрі”, “вікові ліси”, “прозора хаща”, “смерековий храм”, “Карпати дивляться похмуро”, “раптові гори — горді, радісні, прозорі” та ін.

Експресивний малюнок гір автор артикулює на генному рівні і цим ще раз підтверджує тяглість української поетичної традиції. Відчувається, що це улюблений образ автора, його храм:

Давно у тому храмі відзвучали “неземні хорали”, та все ж на схилі літ, відмірявши “без ліку скрутів і доріг”, пізнавши втрати й біль, здобутки й перемоги, повертається поет на стежки дитинства:

Особливим тембром, сердечним теплом позначений оригінальний за змістом і формою вірш “Модрина”. Невеликий розмір поезії дозволяє навести її повністю:

Емоційні імпульси, які, наче хвилі, накочуються на читача, викликають двояке відчуття: захоплення красою й неупокореністю модрини, яка “триває” на межі буття і небуття, і тривоги: “Сплелася з блискавицею Грозовою на кручі…” Алітерація (звук “р”) передає і характер дерева — “модрина горда”, і грозу з блискавицями й громом, і переживання художнього факту читачем.

Анатолій Онишко вміє поселити читача в просторі, який зігріває пізнаваними й теплими реаліями. Цей простір часто маркований власними назвами, які породжують відчуття співперебутого часу, співпережитої історії, тісного зв’язку з батьківською оселею, рідною землею і тими, хто тривав у цьому світі до нас:

В одному з віршів автор вживає містке й незвичне звертання — “химерний Духу з крученої чаги”. Хто він, отой Дух? Без сумніву, його спільник “з карпатських нетрів, вікових лісів”. Він охороняє таємниці гір і самого автора-ліричного героя. Чи не тому А.Онишко перед вічною дорогою знову прийшов у гори свого дитинства. Із самої душі вилились рядки ностальгійно-теплої (на жаль, останньої) поезії “Гори повлягались, як ведмеді” (Яка свіжа і несподівана метафора!):

Три модрини, дуб, папороть — це ті образи, які творять дивовижну знакову цілісність, котра є виявом духовно-естетичного образу нації.

Поезія Анатолія Онишка просякнута всеохопним почуттям любові до Карпатських гір, до природи рідного краю, тими глибинними кодами і знаннями, які були передані йому народом у формулах Вітру і Сонця, Землі і Неба.

Оксана Тебешевська, заступник голови Калуського міськрайонного об’єднання товариства “Просвіта”, заслужений учитель України, с. Голинь

Відправити другу | Версія для друку |